ÓÓêðà¿íñüêèéВІСНИКêðà¿íñüêèéВІСНИК

Шевченкіана:Сігет: Свято Тараса ШевченкаВшанування на Буковині 203-іхроковин від дня народженняПраведного українського духу –Тараса ШевченкаНегостина – РадівціКлузькі українці відсвяткували 203-ю річницю від дня народженняТараса Шевченка25-ті роковини вшанування ТарасаШевченка в Бухаресті або шляхлюбові до рідногоУрочистий вхід Ісуса Христа вЄрусалим

Чacoпиc Coюзу Укpaїнцiв Pумунії. Piк видaння ХXІV. № 7-8 (квітeнь) 2017

П p o ч и т a й т е :v

v

v

v

v

«Радість з неба ся являє,Паска красна день вітає,Радуйтеся щиро нині –Бог дав радість всій родині,Бог дав радість нам з небес,Христос воскрес! Христос воскрес!»

На столі українців красувалася Великодня паска

«Поетичне слово про О. Кобилянську від1940 р. до наших днів» (лекція 3) підкреслює, щопісля «десятирічного антракту… поетичної коби-лянскіани» 30-их років ХХ-го ст. посилюєтьсязацікавлення до постаті письменниці по цілійУкраїні, як доказують видатні поети крилатимивиразами: «Найкраща жінка героїчная»– П.Тичина, «Ярославна» – А. Малишко, «Орлиця гірзелених Бyковини», «Орлиця гір безсмертна сон-цеока» – В Сосюра, «дочка народу» – Гр.Сінченко та ін. Відносно повоєнного часу авторзапримічує негативні тенденції ідеалізації ра -дянської дійсності, що відбивається і на сприй-нятті О. Кобилянської. Ювілей століття (1963)припадає до «хрущовської відлиги»; хіба АгатаТурчинська пробуджує «міжнародне визнання»О. Кобилянської: «Йде людство до твойого дже-рела,/Де є твоя «Земля», «Людина» і «Царівна»(Ользі Кобилянській). У 60-80-ті роки постать О.Кобилянської зростає в українській літературі зчудовими відношеннями письменниці до клaси-ків Шевченка, Лесі Українки, В. Стефаника, щобближче до наших днів ожити з «тяжкої історії» –радіє автор. Крилаті вирази «Царівна Буковини”,«Царівнa всієї України”, «Найкраща нації дочка».Наші сучасники, зокрема буковинці Б.Мельничук, І. Калинець, Г. Тарасюк, В. Вознюк,М. Матіос, Т. Севернюк, В. Китайгородська (інавіть з Румунії Ю. Павліш), уважають О.Кобилянську та її творчість невмирущою. «Як<<Царівна>> моя нездоланна» (Т. Севернюк –«Лист О. Кoбилянської до О. Маковея”), як ріднісестри Оля і Леся «єдине віття” ВкраїниНаддністрянської та Наддніпрян ської, «Що зодного кореня зросло,/А зоря двадцятого століт-тя/Пломінке розправила крило…» (Б. Мельничук– «Cecтри»). Або «До Кобилян ської ідем, доКобилянської,/Ідем схиливши голови туди,/… /ДоКобилянської ідем, до Кобилянської,/Куди і внуки

наші будуть йти…» шепче грайливо з любов’ютой же Б. Мельничук («Йдемо до Кобилянської»),де жде нас «Матуся Ольга» у новім тисячолітті/ІзЛесею взявшися за руки» ( Ю. Павліш – «МатусеОльго – сонет ІІ»).

Прозові внески до художньої кобилянскіаниналежать у 4-тій лекції жанрам повістей O.Дейча («Ломикамень», 1962) М. Олійника («До -чка Прометея», 1966), І. Драча «Іду до тебе»,1970), роману в новелах буковинця М. Івасюка(«Вирок», 1975) у 5-тій – творам малої прози Б.Гончаренка («Гості буковинської орлиці», 1964),Ф. Погребенника («Біла лілія», 1991) і 6-тій –романній прозі Е. Панчука («Кобилянсь ка»),Валерії Врублевській («Шарітка з Рунгу», 2007)та ін.

Епічним розвоєм, аналізом та образністюпроза збільшує погляди на життя письменниці, їїтворчу лабораторію та художній образ героївзокрема Ольги Кобилянської, Лесі Українки,сімей письменниці та Устияновича. Якщо О.Дейч розглядає родинне коло Ольги, її дружбу зЛесею не без прогалин – замічує автор. М.Олійник висвітлює одночасність письма посестрОльги та Лесі, їхнє спілкування з народом та їхнєоцінення І. Франком і М. Павликом та поринає влабораторію роману «Земля»і зображує неспо-кій за своїми героями. Іван Драч створює лірич-но-кінематографічну повість «Іду до тебе» і від-криває драму творця у мистецтві, але й власнідрами між Ольгою та Маковеєм, Лесею і Мер -жинським, драми присутні в одноіменнім фільмі.

У малій прозі зворушують оповіді з книги«Дорога до любові» B. Бабляка з Поділля, який,закоханий у твір «В неділю рано зілля копала»,пробував інсценізувати i «рипав» з любові дверіу хворої пані Ольги, загощав на розмови догероїв з Димки, а після смерті ходив на її могилу.Дуже цiкаву новелу дарує Ф. Погребенник –«Біла лілія », де за допомогою листів між Ольгою

та Стефаником відкриває глибокі почуття взаєм-ного вшановування митців на фоні символікибілої лілії, яку, як би не кохати, не уникнешзів’янення через відстань, хворобу, старість. Зроманної прози слід згадати спогади Е. Панчука,зятя О. Кобилянської, що подає «дослідницькурозповідь»(Б. Мельничук) <<Кобилянська>>,якувикористала Валерія Врублевська у першім біо-графічнім романі «Шарітка з Рунгу» (2007), щовисвітлює комплексне життя письменниці вшести частинах: «Доля», «Поранкова душа»,«Шарітка з рунгу», «Tempi passati», «Царівна»,«Заключні акорди», основаних на високоінтелек-туальних та філософських роздумах (Р. Горак).Хоч авторитетний автор-ексегет Б. Мельничукзгадує деякі хиби, письменник Я. Голобородькозасвідчує «що романістці безумовно вдалосяпоказати неймовірно напружене інтонуваннядуху плоті й екстатично витриманої натури пись-менниці», яка деякими творами «випереджалаукраїнський естетичний час». I в кінці лекція продраматургічні внески доказує, що сцена най-сильніше зближає людей до розуміння життя талюдей, як це стaлося і з п’єсами кінця ХХ-го ст.Ярослава Яроша «Біла лілія» (1982) і «ДорогийХтосічок» (2000) про Кобилянську – Стефаниката Ольгу – Лесю, Василя Вовкуна – «Поранковадуша» (1988) про захоплення Ольги – «робітницісвого народу» музикою, мистецтвом слова тапатріотизмом, уболіваючої за мовою і нацією, яквсі поранкові душі поетів та артистів («Поети») іСвітлани Новицької «Я утопилася в тобі… –Історія кохання О. Кобилянської та О. Маковея утворах і листах» (1999), п’єса, що свідчить провірну й єдину любов Ольги та її невиліковну жит-тєву драму.

Парафразуючи вельмишановного автора Б.Мельничука про внески до театру, підкреслимощо, взагалі, «кобилянськіана збагатила всюсукупність творів про «найкращу в нації дочку» зБуковини – Ольгу Кобилянську», а лицьовийсинтез історико-біографічної літератури з анто-логічними текстами демонструють, що ГірськаОрлиця залишиться назавжди Царівною укра-їнської літератури .

На многая Вам літа і Божого благословленняу Вашому житті й творчому доробку!

Іван Кідещук

На 74 році спочила у БозіМарта Бота – заслужена учи-телька з сорокарічним стажем закафедрою, обдарована дитячаписьменниця, мати двох дочок ібабуся внуків від них.

Народилася Марта Бота вмісті Ужгороді на За карпатті/Україна/ в родині священика.дитинство провела на Мара мо -рощині, спочатку у селі Ремети, апотім у Вишній Рівні, де закінчи-

ла семирічку. Ви пускниця Сігет -ського українського ліцею /1961/.Навча лася заочно у Сігет ськомупедучилищі. З 1962 року працю-вала учителькою, а 2002 року,після сорокарічної учительськоїпраці, вийшла на пенсію.

Почала писати ще будучи уче-ницею, з 1970 року друкуєтьсяна сторінках газети «Новий вік»,а після 1989 році її оповіданнярегулярно появ лялися на сто-

рінках літературного журналу«Наш го лос».

В 2002 році появилася її пер -ша книжка оповідань і казок длядітей «Сонячний промінець», а2010 року друга збірка дитячихоповідань «Глиняна мисочка».

Колектив газети «Україн ськийвісник» висловлює співчуттяродині покійниці, і разом зі всіматими, хто поважав і шанувавучительку і письменницю МартуБоту, складає їй низький поклін.

Хай земля буде їй пером іпухом!

Редакція «УкРаїнського вІсника»

МаРТа БОТа(1943-2017)

2 Ukraînsykãc VISNÃK

БОГдаН МЕльНИЧУК: «НайКРаЩа В НаЦІї дОЧКа» (ІІ)(Ольга Кобилянська у світілі художньої літератури)

(Продовження з попередньoгo нoмepa)

Колектив газети «Український вісник» висловлює най сер -дечніші співчуття письменникові, журналістові МихайлуГафії Трайсті з приводу втрати батька МИХайла ТРайСТИ,поважного господаря й ветерана війни, котрий у 92 рокипішов з життя.

Хай буде покійному вічна пам’ять і легкий спочинок у рід-ній землі марамороського села Вишня Рівна.

Найщиріші співчуття висловлює колектив «Українськоговісника» професору Миколі Майданюкові та двом йогодочкам з сумного приводу втрати дружини й матері, учи-тельки СІльВІї МайдаНюК /Ріщук/, котра несподіваноперейшла у вічність на 78 році життя.

Хай буде їй земля пером і пухом і незгасна пам’ять у тих,хто її знав, любив і поважав.

В неділю 26 березня у Сігеті, на Мара -моро щині, відбулися урочисті заходи,приурочені до 203-ї річниці від днянародження Тараса Шевченка. Пред -ставники міської ради та Союзу україн-ців Румунії, українці Марамо рощини тамешканці міста Сігет зустрілися наплощі перед українською церквою, щобвіддати шану великому Кобзареві.

Панахида по Тарасу Шевченкові від-булася у суботу 25 березня в українськійцеркві, а в неділю була служба Божа,якою правили панотці Лаврюки, Миколата Маріус, на якій були присутні й гості зУкраїни, українці з Мараморощини та зінших повітів Румунії.

Біля погруддя Тараса Шевченка уро-чисті заходи розпочалися молебнем заупокій українського поета, після якогопредставники громадських організацій зУкраїни та Румунії виступили зі промова-ми, які подаємо скорочено:

Мер міста Сігету Мармацієй ГоріяСкублі: – Сьогодні день, коли ми вшано-вуємо великого поета українського наро-ду Тараса Григоровича Шевченка, тому я

щасливий бути сьогодні з вами на цімвеликім святі. Румунський народ є дру-гом українського народу, а про це свід-чить і те, що пам’ятник генію українсько-

го народу стоїть в центрі нашого міста, іцим ми визнаємо та шануємо українсь-кий символ, а також любимо та шануємонаших співвітчизників – наших друзівукраїнців. Також хочу подякувати вам відмого імені, а також і від імені панотцяВасіле Попа, протопопа Сіге ту, за те, щоукраїнська православна сигітська церквабере участь в подіях, організованих

Сигітським румунським прото-попіятом, і за те, що голос укра-їнського церковного хору частолунає і зачаровує нас в сигітсь-кому соборі. Хочу закінчити, ви -словлюючи ра дість, що ця подіявідбувається у присутності ЙогоЕксцеленції тимчасового пові-реного у справах Укра їни вРумунії Євгена Ле виць кого, яко -го запевняю, що ми будемо йнадалі співпрацювати з укра-їнською громадою Сігету, разомз якою ми завжди приймаємо

головні рішення...» Тимчасовий повірений у справах

України в Румунії Євген левицький: –Маю за особливу честь бути сьогодні нацьому святі духовності, святі українства.Дякую панові меру за теплі слова, якісказав про Тараса Гри горовича Шев -ченка і за все, що робиться в місті Сігетідля української громади. Шев ченко живеу серці кожного українця, і не тільки. Недаремно «Коб зар» Шевченка і йоготвори перекладені на понад 50 мовсвіту. Тому я б хотів прочитати вірша,якого написав до цієї події: «Стоїш ти,Тарасе, де берег Дніпра,/ ДеКанівські кручі високі, де рідназемля,/ Та знай на планеті імісця нема/ Де народ не почувби твої слова./ На білому світі,і місця нема/ Де твій Заповітне збентежив серця./ Прийшовзаповіт і до румунської землі,/Де долю знай шли Українисини./ Де друж ньо живуть,дітей де ростуть,/ Де словаТараса у душі бережуть».

Почесний член СУР, се -натор Васіле Мойш: – Кожно -го року в місяці березні мизустрічаємось, щоб віддатипошану великому Коб заревіТарасу Григо ровичу Шев ченку. Для укра-їнського народу мі сяць березень є міся-цем Тараса Шев ченка. 1814 рік є пере-ломним роком для двох світів, які існува-ли паралельно. Світ Заходу, який у 1814року кінчається авантюрою Наполеона,який став імператором Франції, а такожДжордж Сте фенсон успішно випробовуєсвій перший паротяг «Блюхер». В цей

час у іншому світі, світі Російської царсь-кої імперії, в цій тюрмі народів, придушу-ється будь-яке визволення народів з-підцарського ярма. В цьому 1814 роцінароджуєтьця трійця, яка сприяла роз-валенню мурів царської імперії. Народ -жу ється Тарас Григо рович Шев ченко,перед погруддям якого ми зараз стоїмо,народжується Михайло Олексан дровичБаку нін, який створив теорію анархізму,та російський письменник Михай лоЮрійович Лер монтов. Всі ці три геніїукраїнського та російського народівсприяли розваленню царської імперії.На кінець хочу сказати, що дивлячись наоцей пам’ятник Тарасові Шевченку, меніздається, що він відрізняється від іншихпам’ятників, яких мені довелось бачитидотепер. Це Тарас Шевченко – романтикі мислитель, який дивиться оком і мисля-ми в майбуття.

Заступник начальника управліннякультури, національностей та релігійІвано-Франківської обласної держав-ної адміністрації Мирослава Корне -люк: – Ми раді бути сьогодні з вами, мибули і коли відкривали погруддя нашого

Михайло ТРайСТаФото автора

(Закінчення на 4 стор.)

3Ukraînsykãc VISNÃK

* Шевченкіана * Шевченкіана * Шевченкіана *Шевченкіана * Шевченкіана *

СІГЕТ: СВЯТО ТаРаСа ШЕВЧЕНКа

генія-пророка Тараса Шевченка, і сьо-годні знову разом з вами відзначаємо203-ю річницю від дня його народження.Івано-Франківська область пишаєтьсятакими гарними зв’язками, які маємо миз вами. Ми постараємось завжди підтри-мувати вас у таких гарних починаннях ізавжди будемо приїзджати, якщо запро-сите, і ви також приїзджайте до нас, митакож вас дуже очікуємою. Більше замене скаже наш колектив – камернийхор «Галицькі пе редзвони», а я закінчусловами: «Наша дума, наша пісня – невмре, не загине,/ Ось де люди нашаслава, слава України».

Перший заступник голови держад-міністрації Верховинського районуЯрослав Скумачук: – Слава Ісусу Хри -сту, дорога українська громадо! Я щироможу назвати вас так, бо насправді укра-їнці Румунії та українці Верховини маємо

спільний кордон, тому ми є спільні як подуху, так і по роду. На превеликий жаль,сьогодні українська держава знаходить-ся у стані війни, у нашу територію посту-кав ворог, тому нам треба подумати надсловами Тараса Шевченка, які найак-тульніші сьогодні, як ніколи: «Борітеся,поборете!». Користуючись нагодою, хочупередати вам найщиріші вітання відВерхо вин ського району, від нашої грома-ди, від Івано-Франків ської держадмініст-рації. Також хочу побажати нам всімдобра, миру, злагоди і, сподіваюсь, панеМиро славе Петрецький, що це наш звами не останній проект. Я сподіваюсь,якщо на те буде Божа воля, що слідую-чий пам’ятник, який ми поставимо, цебуде пам’ятник Івану Яковичу Франку.Тільки завдяки вашій підтримці і розумін-ню можливо реалізувати такі проекти, аце наш з вами святий обов’язок.

Голова СУР, депутат Микола Миро -слав Петрецький: – Слава Ісусу Христу!Прошу дозволити мені звернутися до

вас українською мовою, тому що ми зна-ходимося перед українською православ-ною церквою міста Сігету Мар мацієй, атакож і перед погруддям нашого геніяТараса Шевченка. Хочу висловити вамподяку за те, що нарешті українціМарамо рощини ма ють нагоду святкува-ти День Шевченка у центріміста, біля української церк-ви. Попе редні промовці гово-рили про роль Шев ченка урозвитку української мови таукраїнської культури, тому небуду повторяти, а тільки хочуподякувати представникаммерії міста, представникамМараморось кої організаціїСУР, а головно панові Яро -славу Ску мачуку за йоговеликий і прекрасний пода-рунок українцям Мара моро -щини, і таким чином українціРумунії можуть гордитися, що Румунія є

другою державою за кількістюпам’ятників, присвячених Тара -сові Шевченку. Думаю, що всі мибудемо й надалі робити те, щоробили і дотепер – святкуватиТараса Шев ченка в усіх повітах,де живуть українці, місяць бере-зень стане не тільки для україн-ців, а і для румунів символом,яким ми гордимось. Дай Боже,щоб ми кожного року збиралисятут, біля пам’ятника пророкаукраїнського народу, і спом’яну-ли його: «Незлим, тихим сло-вом.»

Голова УКВР, Михайло Ратушний:– Шановні друзі! Я часто буваю на вашізапрошення, в Сігеті, і тому від-чуваюсь на Мара морощині, яквдо ма. Вибачте, що не можуговорити румунською мо во ю,хоча розумію дуже багато слів. Япа м’ятаю, як зовсім недавно уприсутності мешканців містаСігету, української громадиРумунії та двох міністрів закор-донних справ і гостей з Українивідкривали б’юст Тара сові Шев -ченку. Пам’ятаю, як лив дощ,але ми всі стояли і раділи, і такзав’язалася між нами тепладружба, яка панує і сьогодні.Через декі лька тижнів відбудеться нанайвищому рівні візит керівництваРумунії в Київ, зу стріч з президентомУкра їни Петром Поро шенком. На моюдумку, завдяки всім цим зустрічамУкраїна відчуває велику підтримку з бокуРумунії зараз, коли в Україні йде війна.

Також хотів би висловити подяку за тупідтримку, яку надає українська громадаРумунії, і хочу передати вам подяку зКиєва, за те, що ви шануєте ТарасаШевченка і за все, що ви робите.

Наприкінці свого виступу голова УКВР,Михайло Ратушний, подарував меруміста статуетку «Батьків щина-мати» – цемонументальна скульптура в Києві (п’ятаза висотою в світі), розташована нависокому правому березі Дніпра, атакож вручив голові Мара мороської пові-

тової організації СУР грамоту від УКВРта подарував альбом з художніми робо-тами Тараса Григо ровича Шевченка.

Після виступів почесних гостей допам’ятника Тараса Шевченка поклаликвіти представники мерії та місцевоїради міста Сігету Мармацієй, Посоль -ства України в Румунії, Української все-світньої координаційної ради, Союзуукраїнців Румунії, Марамо роськогошкільного повітового інспекторату, Сигіт -ського ліцею ім. Тараса Шевченка, Держ -ад міністрації Івано-Франківської областіта Верховин ського району, мерій сілПоляни та Ремети, Марамороської пові-тової організації СУР та місцевих органі-зацій СУР, міст Сігету Мармацієй та БаяМаре, а також і сіл Рускова, КраснаВішеулуй та Луг над Тисою.

Свято закінчилось виступами мішано-го хору «Ровенські голоса», до складуякого увійшли і хористи з сіл Поляни таРускови та камерного хору «Галицькіпередзвони». Обидва хори виконалипісні на слова Тараса Шевченка та іншихавторів, присвячені українському генію.

4 Ukraînsykãc VISNÃK

СІГЕТ: СВЯТО ТаРаСа ШЕВЧЕНКа(Продовження з 3 стор.)

* Шевченкіана * Шевченкіана * Шевченкіана *Шевченкіана * Шевченкіана *

18 березня пройшов у Клужі захід, при-свячений річниці народження Т.Г. Шевченка.Пред ставники української громади зібра-лись на факультеті іноземних мов, у відділіукраїнської мови та літературипри Клузь кому університеті іменіБабеша-Бойоя. Від криваючи за -хід, голова місцевої організаціїСоюзу українців Румунії доктор І.Гербіль розповів про дві акції – умісті Лугож та в Бухаресті - при-урочені березневим святкуван-ням, на яких він був присутній.

На зустрічі першу доповідь«Тарас Шевченко – символ укра-їнського національного духу» нарумунській мові зачитав один зорганізаторів заходу Лівіу-Григо -рій Романюк, голова молодіжноїорганізації СУРу. Ведучи нас жит-тєвим і творчим шляхом Шев -ченка, промовець відзначив постійнийзв’язок творця з рідним народом, відбиття уйого творах тодішнього жахливого станови-ща українців та їх славного бойового мину-лого. Крім того, майже кожен твір ТарасаГриго ровича – це заклик любити свій народ ікрай, осуд усякої неправди і неволі, осуднасильства, лицемірства, соціальної не -справедливості. За вдяки цим рисам твориШевченка здобули небаченої популярності,завоювали любов і повагу серед широкихпрошарків тодішнього суспільства. Але най-головніше – поет просто і чітко писав провічні проблеми моралі і духу, які його таксильно хвилювали: любов, віра, правда,добро і щастя. Через те слова нашого вели-кого поета залишаються і нині духовноюзброєю українців. Через те в його слові і посей день шукають втіхи, рятунку і підтримки,черпають силу, знаходять натхнення. Йоготвори були, є і будуть рушійною силою уборотьбі українського народу за волю, спра-ведливість та суверенітет.

Тематично спорідненою була наступна

робота, зачитана першокурсницею Сарою-Мартою Дяк: «Тарас Г. Шевченко – борецьза долю українського народу». На її думку,«походженням, становищем та популярні-стю Шев ченко – виняткове явище ... у світо-вій літературі». У цитатах відомих діячів з

усіх кутків світу було підкреслено вплив ізначення творчості українського творця нарозвиток світової культури. Ав торка прослід-кувала в усій Шев ченковій творчій спадщині

розвиток його бачення боротьби за правапригноблених, за їх волю і щастя. ТарасШевченко – один з найпалкіших борців задолю українського народу. Він боровся, алене проливав крові. Його зброєю були перо таслово. Шев ченко об’єднував навколо себеукраїнців..., зігріваючи їхні серця та закли-каючи до боротьби за найцін-ніше: за родину, державу, сус-пільство, на род...» – підсуму-вала студентка. Шко да, щопоет не дожив всього лиш 2-ох тижнів до скасування крі-посного права, проти якоговін так запально висловлю-вався.

Під час заходу було де -кілька художніх моментів увиконанні студентів та членівмолодіжної організації СУРу.Шевченкові вірші були згрупо-вані по тематиці і з серцемзачитані виконавцями на українській тарумунській мовах. Най сильнішим було дек-

ламування «Лілеї» Світла -ною-Юліаною Полян чук, яке ячула не вперше, але вонокожного разу хвилює мене досліз. Цікавими були й уривкипро дівоче кохання з різнихтворів Шев ченка, розділені тазачитані у 3-го етапах: зарод-ження кохання, його неспов-нення і трагічна розв’язка.Органі затори підібрали й де -кілька найвідоміших пісень наслова Тараса Григоровича, звиконанням яких вдало спра-вився хор клузької українсь-кої громади.

Шевченко-художник займає одне з найпо-чесніших місць в українському образотвор-чому мистецтві. Та ми чомусь не так частозгадуємо про його досягнення у живописі.Часто ніби забувається, що, в першу чергу, уШевченка проявився хист саме до малюван-

ня. Й викупляли з кріпацтва його саме зацей талант. Про все це йшлося у роботі:«Тарас Шевченко – художник», яку презен-тувала Олександра Мано стирліу. Було

згадано декілька найвідомішихШев ченкових робіт, у тому числі зізбірки «Мальовнича Україна».Йшлося про їхню тематику, симво-ліку, значення. Авторка підкресли-ла жанрове різномаїття творівШев ченка у цій галузі мистецтва:гравюри, портрети, пейзажі, викона-ні у техніці акварелі, сепії, офорту,масляного живопису. Зберег лося835 художніх творів на різні теми зрізних періодів Шевчен кового жит -тя. Ще понад 270 вважаютьсявтраченими. «Твор чість цієї вели-кої людини... займає чільне місце вукраїнському мистецтві. Його...живопис... розкрив життя і побут

простого люду. ...Він не тільки повідав протяжку долю і працю людини, але й показав їїзовнішню та внутрішню красу...» – наголоси-ла авторка.

Шевченкові чудові малярські роботизалишили невмирущий слід у серцях міль-йонів. А гостре слово забезпечило йому без-

смертя. Бо минуло вже 2 століття від дняїхньої появи на світ, а їх значущість не змен-шилася. З-під пера українського пророкавийшли твори, переповнені силою його духу,глибиною його віри та його несхитноюволею до боротьби, його впевненістю тарішучістю. Вони вчать нас гордитися тим, щоми українці, підтримують у нашій сьогодніш-ній боротьбі, спонукують нас бути правдиви-ми, добрими і чесними у своїх почуттях тавчинках. Шевченкові слова переконуютьукраїнців, що доля наша у наших руках. Тожпотрібно дбати і про себе, і про Україну, вчи-тися на помилках історії та думати промайбутнє. «Кожна думка має велику силу...Мрійте тільки про хороше – це наше май-бутнє, майбутнє наших дітей, Вітчизни,людства, планети. І будьте Творцем Май бут -нього! ... Діймо вже сьогодні! ...бо ми – новасторінка історії...» – закликала нас усіх іСара-Марта Дяк у своїй роботі.

Ольга СЕНИШИНФото авторки

5Ukraînsykãc VISNÃK

Клузькі українці відсвяткували 203-ю річницю від дня народженняТаРаСа ШЕВЧЕНКа

* Шевченкіана * Шевченкіана * Шевченкіана *Шевченкіана * Шевченкіана * Шевченкіана * Шевченкіана * Шевченкіана

Великий наш Кобзар,геній України Тарас Шев -ченко збирає символічнобіля себе добрих і спра-ведливих українців. Там,де живуть українці вРумунії, насамперед, де стоїть погруддя Шевченка, сходяться ішанують його щороку. Обкладають його квітами і співаютьпісні на його вірші або про нього. Весь місяць березень при-свячений різним подіям для вшанування великого поета .

В Негостині (повіт Сучава) відбулося свято Шевченка 25березня. Почалoся воно у православній церкві панахидою,потім біля погруддя, що стоїть перед культурним домом.Поставили до нього квіти, заспівали Гімни Румунії та України.«Негостинські голоси» заспівали «думи мої думи мої», а в містіРадівці відбувся гарний спектакль, де співали і декламуваливірші поета. Тут брали участь гуртки з Негостини, Серету,Радівців, Мілішівців та Балківців.

Вокальний гурток «Негостинські голоси» був запрошений навшанування поета і в Бухаресті 29 березня. Пані ЯрославаКолотило, голова С У Р в Бухаресті, запросила нас. Тут все від-булося на високому рівні, за що ми дуже гарно дякуємо. Булизапрошені два гуртки з Румунії: «Український рід» з Банату і

«Негостинські голоси» зБуковини, а також двазнамениті гуртки з Укра -їни. Перед полуднем всізустрілися перед пам’ят-ником Шевченка в парку

Херестреу. Там ми познайомилися і заспівали разом «Заповіт»і «думи мої, думи мої», а негостинці заспівали «Поклін тобі,Тарасе» – пісню, яку склав (вірші і музику) Михайло Волощук зНегостини.

Концерт відбувся в «Університетському домі», де зібралосябагато українців. Хочу сказати, що ніколи не забудемо ті дні устолиці. Було прекрасно, всі були веселі, погода тримала з

нами, багато фотографій наробили. Завжди, коли ми їдемокудись в дорогу, насамперед співаємо на два голоси «Отченаш», а потім одну церковну пісню про Матір Божу і бачимо, щоБог нам допомагає. Репертуар нашого гуртка багатий.

Як здибаємо по дорозі церкву, то не обминаємо її, заходимо,дякуємо за все і просимо Бога за здоров’я для нас і всіх укра-їнців, бо як людина здорова, то перемагає всі трудощі.

Фелічія ГРИГОРаШФото авторки

Ukraînsykãc VISNÃK6

Перед погруддям Тараса Шевченка у Херестреу (Бухарест)

Буковинські українці в Бухаресті.

Там же.

Негостинські артисти на сцені.

НЕЗаБУТНІ СПОГадИ

Читачі «Українського вісника» малиможливість дізнатися з попередніхчисел газети про діяльність адвоката

Івана Одовічука завдяки старанню його внука,пана Ярослава Одо вічука, і сприянню цьомуредакції, особливо головного редактора панаМихайла Михай люка. У спеціальній рубриці підзаголовком «З архівів» вміщено ряд статей від-носно цієї справи.

Взагалі, про адвоката Івана Одовічука, аголовно про його діяльність, сучасні українськічитачі знали досі дуже мало, а то таки майженічого через політичні обставини минулого сто-ліття.

Іван Одовічук, хоч народився 1895 року вукраїнському буковинському селі Бал -ківці, тепер Сучавського повіту, більшу

частину свого життя провів на Мара морощині,в Сігеті, куди переїхав з родиною 1922 року і депрацював єдиним українським адвокатом. Якадвокат забезпечував правову допомогу, яквірянин брав активну участь у церковномужитті, а як громадський діяч сприяв розвиткудуховності українців округу та захисту їх релі-гійних інтересів. Із різних документальних дже-рел відомо що, окрім адвокатства, він вів актив-ну громадську, головно культурно-освітницькута суспільно-політичну діяльність. В той же час,приділяючи увагу й літературі, друкував різністатті у тодішніх газетах, між котрими були на -ціоналістичний тижневик «Самостійність» йальманах «Само стійність», які видавалися уЧернівцях між 1934-1937 роками.

Будучи щирим українським патріотом,Іван Одовічук був засновником і голо-вою Руської Партії в Мараморощині.

Це була сильна організація, яка мала на метіпіднести економічне й культурне становище,національне відродження українського насе-лення Мараморощини і Трансільванії. Україн -ська етнічність існувала колись, як і тепер, натериторіях сусідніх держав – Румунії, Угор -щини, Чехословаччини. Українцям («русинам»)на протязі часу, внаслідок різних воєнно-полі-тичних подій, довелося жити і під Австро-Угорщиною, Угорщиною, Румунією, Польщею іЧехословаччиною. Зі сторони цих держав упро-довж тривалого періоду їм доводилося пережи-вати переслідування, сильну денаціоналізаціюдля скорої асиміляції.

Свідомий, що для національного існуванняцерква, а головно школа, відіграють одну звирішальних ролей, Іван Одовічук незламноборовся за те, щоб, головно в Мармо рощині,існували церкви, в яких правилося б по-укра-їнськи, і школи, де б учні вчилися на своїй рід-ній українській мові.

Як повідомляє його внук, пан ЯрославОдо вічук, його дідусь упродовж свогожиттєвого шляху безпосередньо пере-

сікався з багатьма особистостями, включно і звідомою письменницею Ольгою Кобилянською.Про все це було написано і у вищезгаданих стат-тях, надрукованих у попередніх числах «Укра -їнського вісника».

З адвокатом Іваном Одовічуком був знайо-мий і якийсь час, коли це ще було можливо затодішнього режиму без залякування та переслі-дування, переписувався і мій батько ДенисОнищук. Це було між 1958-1960-ми роками, втой час, коли наша родина мешкала в Сігеті, де

мої батьки були викладачами в українськомуліцеї та українській педагогічній школі. А ІванОдовічук тоді вже перебував на заслуженомувідпочинку. Причому слід зауважити, що листу-вання розпочалося через кілька місяців післявтрати паном Іваном дружини та на фоні йоговласної важкої недуги. Хоч вже відомо багато зтого, що було написано дотепер, думаю, щокорисно довідатись і дещо з того, що писав сампан Іван Одовічук у своїх листах, бо це ще невидані досі погляди і види з його життя та діяль-ності тих часів, коли він жив на Марамо рощині ів Україні у Тячеві Закар патської області.

Впершій мірі у цих своїх листах він ціка-виться дальше про ситуацію українсь-ких шкіл на Мараморощині, головно

української гімназії в Сігеті, і просить ДенисаОнищука, щоб про це повідомив його. У першо-му збереженому листі з 8-03-1958 пише: «Якпроцвітає українська школа, відкрита мною в м.Сігет, та українські народні школи по селах?Бажаю з глибини душі повного процвітання якшколам, так й учителям і учням», а в листі з 8-04-1958 року описує, які труднощі зазнав у селіРемети 1931 року, коли розпочав боротьбу за,українську школу, після чого пише: «Пізніше,боротьба за українську школу, стала цілею могожиття і я таки цього добився, судьба дала такумені ту силу, відкрити в Мараморощині укра-їнські школи, хотя й за те я і заплатив всім, щомені було найдорожче.»

Цікавий своїм змістом є і лист з 9-05-1958, де пан Іван пише: «В цьомулисті висилаю Вам два сонети з доби

боротьби за українську школу. Перший сонетнаписаний ще в 1921 р. в Буковині і був висла-ний в редакцію одинокої тоді укр. газети, щовидавав Кракалія. Тоді якраз уряд свавільнопри помочі жандармських багнетів перетвориввсі укр. школи Буковини на румунські. Я напи-сав тоді статтю «Короткозора шкільна політи-ка»... Та із тої причини я стояв під жандарм-ським наглядом аж до мого виїзду наМарморощину в червні 1922 р. В Сігеті руськашкола (в укр. інтернаті) ще продовжувала своюдіяльність до 1926 р., коли і та, послідна цер-ковна школа, була закрита». А далі написано:«Другий сонет з часу спроби завести на підста-ві шкільного закону укр. школу в наших селахМарморощини. Селяни с. Рускова і РуськаПоляна дійсно підписали заяву зверх 70%, нодиректор школи Ціпіріга вислав заяву шефовіжандармів, котрий зробив на людей такийнатиск, що велика часть селян зреклася підпи-сів і таким чином нам нехватало законних 50%.В той час, з цих самих причин жандарми ареш-тували священників с. Бистри о. Наго рняка і с.Красна (Петрова) – ім’я я забув [найімовірнішемова йде про о. Понича], но мені в Сиготі вда-лось взяти їх на поруки і визволити. Це всебуде докладно в праці про школи Мар -морощини. Пишіть, я радо читаю Ваші листи.Багато з людей що тепер працюють в Сігеті, незнають, які тяжкі жертви стояло нас те, щобвони тепер спокійно працювали.»

Також цікаві речі написані і про укра-їнські церкви, про судьбу українськоговікаріату.

Значна частина змісту листів стосується ілітературних справ, адже й Іван Одовічук, і мійбатько, Денис Онищук, були письменниками.

Таким чином, у листі з 23-08-1958 до мого бать-ка він пише: «Ваші вірші, крім «Цуценя», я про-читую з увагою – газету з байкою «Цуценя» синзаніс в Львів і там заінтересувався тією газетоюякийсь історик Львівського музею і визичив її...У вірші «Іванові Франкові» – такий самий глибо-кий зміст, як в «Каменярі», а в «Буковині»висловлені і наші давні спомини та почуття; вхлопчику-пастушку кожний впізнає самогосебе. Не менше майстерно переведений іПетефі... Провідна думка вірша, схопленавірно.». Про свої вірші Іван Одовічук у листі із17-04-1959 пише: «... Тут друкуються деякі моївірші, а вірш «Мати» попав в Академію НаукУРСР, Інститут мистецтва, фольклору та етно-графії, котрий інститут 3-04-1959 пише мені:«Надісланий вірш цікавий за своїм задумом інаписаний він також добре: з-поміж багатьохвіршів, з якими доводилось знайомитись нашо-му Інституту, він значно відрізняється своєюпростотою, яка втілює глибокі думки, що єхарактерним саме для творів народної поезії,він художній, поетичний». Згадує і те, що деякііз своїх віршів післав і до Бухаресту, щоб тамбули надруковані у газеті «Новий вік», але незнає , чи щось із цього було там надруковано.

Улисті з 23-08-1958 Іван Ілліч згадуєтакож про написання (завершення)своїх споминів про українську школу в

королівській Румунії і сподівається, що «моїспомини піднесуть духом наших селян й інтелі-генцію, вони викривають всі етапи і всі успіхиборотьби за укр. школу веденої тоді однимчоловіком. Тепер же море борців, вони ще біль-ше загартуються на моїх споминах і наберутьдосвіду і відпорності.» Чи збереглись ті споми-ни, це може знати тільки родина ІванаОдовічука, головно його внук Ярослав.

Про те, про що йдеться у вищезгаданімлистуванні, можна б більше написа-ти, але найважливіші справи були ці,

про котрих згадую. Може, було написано і продещо інше, але, на жаль, мабуть, через полі-тичні обставини, які існували у РНР і в СРСРпри кінці 50-тих, а головно на початку 60-тихроків, листи до і від Івана Одовічука починалидоходити із запізненням, ставали чимраз рід-шими. Ось як про це пише він у своїм листі з15-04-1960: «Дивує мене, що то не всі моїлисти доходять до Вас. Видно, там є цікавілюди». А в кінці вже цілком не доходили, їхлистування перервалося цілковито, здається,десь в кінці 1960 або на початку 1961 року.Видно, що вже в той час і в Румунії, як і в СРСР,«не рекомендувалося» знати про «життя ідіяльність Івана Ілліча, його побратимів таколег. Ця тема була заполітизованою, незруч-ною, неоднозначною та суперечливою» (Яро -слав Одові чук, «Україн ський вісник №9-19, тра-вень 2016, стор. 4).

Багатозначне є те, що писав ІванОдовічук ще у своїм листі до ДенисаОнищука із Тячева 17-04-1959: «Дов -

женько я жду Вашого листа і приходиться віри-ти, що мій послідний лист до Вас не дійшов, боне можу думати, щоб були й інші причини, котріб Вас спонукали не писати». А листуватися віндуже бажав: «...Тим більше що невидимі ниткив’яжуть мене з тим народом, за котрий я пра-цював і страждав. А довідатись дещо проМара морощину я в даний момент можу лишечерез Вас». В листі до Дениса Онищука, напи-санім 28-01-1960, Іван Одовічук пише: «Всетаки я не хотів би зовсім пірвати з укр. народомРумунії...». Останні наведені рядки із листаадвоката Івана Одовічука доказують його гли-бокий патріотизм, відданість боротьбі за праваукраїнського етносу, за що і «заплатив всім щобуло надорожче».

Ярема ОНИЩУК

7Ukraînsykãc VISNÃK

ІВаН ОдОВІЧУК – ЗаХИСНИКРІдНОМОВНОї Та КУльТУРНОї

ІдЕНТИЧНОСТІ УКРаїНСьКОї МЕНШИНИ

Обрав епіграфом вищеподану цитату,тому що мені, після кожного СвятаШевченка, завжди появляється десь в гли-бині душі дивне запитання: Чи то ми, укра-їнці, відчуваємо постійно потребу облаго-роджуватись у Шевченковім слові, чи тоТарас Григорович «угадує» постійно наші«потреби» в цьому і посилає нам циклічновсе нові та нові промені Правди свогоСлова?

Остаточну відповідь не зможу дати, боспостерігаю, що кожне вшанування, наякому беру участь з релігійною шанобливі-стю до Правед ного нашої рідної духовно-сті, доповнює і збагачує таїну мого запи-тання, надаючи йому все більше й більшериторичного значення.

Яку нашу «потребу» «вгадав» Шев -ченко цього року на Буковині – в Негостиніта Радів цях? В Негостині, вірогідно, вписатись іпродовжити традицію вшанування Правди йогоСлова, об’єднати навколо його постаті – почес-ного гостя села, символічно сугерованoї погруд-дям – духовні сили Буковини та душевні відчут-тя приналежності до його роду всіх буковинськихукраїнців.

Не можу збагнути потребу представленняконцерту, присвяченого вищезазначеним роко-винам, в місті Радівцях, а це вже вдруге, дезаповнення залу широкою публікою є непевне.Місто Серет, наприклад, є ідеальним центромдля заходів такого значення. Тут знаходитьсявідділ української мови при місцевому ліцеї, тутдуже близькі місцевості з більшістю українськогонаселення – Негостина, Балківці, Вашківці,Рогожешти (повіт Ботошани), Шербівці, Кали -нешти, Марицея, а широка публіка, бо ж для неївіддають немалі зусилля організатори, завждипереповнює концертний зал.

*І зовсім не випадково оргкомітет Сучавської

організації СУРу в особі голови Іллі Савчука тайого заступників Василя Паскаря та ІванаБоднаря організував вшанування 203-іх роковинз дня народження геніального українськогоПоета-Пророка, в день християнського святаБлаговіщення. Посильно відчувається потребавідродженого-оновленого Світла-Правди Шев -ченковокого слова, поставленого «на сторожі»не тільки «малих отих рабів німих», а на сторожіукраїнського роду в цілому, яке б благовістилосправжнє «возвеличення» українства.

Розпочалось свято Панахидою за успокоєннядуші Праведного та його родини в негостин ськімхрамі Святого Димитрія, відправленою препо-добним отцем-парохом Данієлом Петра шуком,котрий в кінці святслужби сказав незабутніслова: «Всім нам треба знати, що Шевченко не єтільки великим поетом української літератури,визначним художником та глибоким знавцемнародної духовності, але й глибоким знавцемСвятого Письма та щирим віруючим. БіблійнеБожественно-таємне перевтілення Марії-Діви вМарію-Богородицю, яке починає благовіщеннямангела Гавриїла, Шевченко в поемі «Марія» суге-рує геніальною алегорією таємного поєднання-вінчання Діви з Божественним сотворінням-Природою, внаслідок якого народжується в їївнутрішнім єстві не менш Божественне відчуттяматеринства.

Пізнавати Творчість Шевченка означає пізна-вати і щиру душу віруючого українця, тому язапрошую всіх Вас брати участь в подальшихмоментах вшанування славного нашого Коб -заря!»

*Ліричний момент біля погруддя Шевченка,

перед Домом культури села Негостини, розпо-чався виконанням гімнів Румунії та Україниперед гостями з України, місцевими та повітови-ми авторитетами і тамтешнім людом, зібранихотим щорічним невмирущим закликом: «Учітеся,брати мої,/ Думайте, читайте,/ І чужому научай-тесь,/ Й свого не цурайтесь» («І мертвим, іживим...»)

Мер громади Балцівців Василь Шойман вітаєщиросердечними словами шанувальників Шев -ченківського слова, наголошуючи на те, що силадуху основується в кожного народу на визначнихйого постатях, а для українців Шевченко це най-визначніша духовна особистіть. Пізнавати творивеликого українського Кобзаря – підкресливновообраний мер – означає не тільки збагачува-ти себе духовно, але й знаходити в собі правиль-ні світловкази як особистого, так і колективногожиттєвого просування.

З особливою пошаною повідомляє присутнім,що вшанували свято Шев ченка вельмиповажніпредставники найголовніших повітових установ.

За особливу честь вважає відзначитиприсутність префекта повіту Сучави паніМірели Адомнікей, заступника головиПовітової ради Віорела Серединчука,мера міста Серету Адріяна Попою, рад-ника префекта в справах меншинМихайла Міхаєску-Анюка. Збагатилидуховно свято Шевченка і гості з України– відзначає мер – і з радістю оголошуєприсутність радника губернатора Черні -вецької області Валерія Назаренка, голо-ви громадської організації «Європей ськепартнерство» Валерія Кар башев ського,заступника голови «Спілки для підтримкирумунської культури в Чернівецькій обла-сті» Миколи Шапки та голови громадськоїорганізації «Карпатія» Іллі Граничука імера села Старий Вовчинець ПетраОстафій чука. Вітання адресуються і чле-

нам оргкомітету Сучавської організації СУРу,головам місцевих організацій, викладачам, куль-турним активістам, негостинським газдам.

Закінчує своє вітальне слово В. Шойман муд-рими, заповітними та спонукаючими Шевчен -ковими словами «Обніміться ж, брати мої,/Молю вас, благаю!» і запрошує до вітальногослова префекта повіту Сучави.

Мірела адомнікей: – Вельмишановні панемер, гості з України та місцеві шанувальникиТараса Шевченка! Хочу признатись з неприхова-

ною гордістю, що мої дідівські корені є українсь-кими і знаходяться серед населення громадиДарманешти, при недавній зустрічі з котрою,пояснюючи коротко мій родовід, почула щирі інезабутні для мене слова: Це наша пані! Тількитри слова, але в моєму єстві вони відкрили емо-цію, якої я досі не відчувала. З цією емоцією яприїхала сюди і щиро дякую організаторам занадану нагоду.

Буковина – це божественний праобраз нетільки гармонійного єднання всіх рельєфнихформ природи, але й гармонійного співжиття різ-них меншин. Стосовно знаменних слів Шев -ченка, зацитованих паном мером, хочу зауважи-ти, що вони відносяться не тільки до українсько-го етносу, єдність потрібно щоб існувала міжвсіма етнічними меншинами, включно і з мажо-ритарним етносом, бо тільки міцна єдність всіхзміцнює оту силу, спроможну долати різні нега-

Євсебій ФРаСИНюКФото автора

«Яку геніальну людину ми маємо в Тарасі Григоровичу, бо тільки геній за поміччю одногоглибокого почуття має хист угадувати потребу народу й навіть цілого віку, до чого без пое-тичного і разом із тим релігійного вогню не приведе жадна наука ані знання.»

Василь Білозерський

8 Ukraînsykãc VISNÃK

Вшанування на Буковині 203-іх роковин від дня народження

(Закінчення на 9 стор.)

* Шевченкіана * Шевченкіана * Шевченкіана * Шевченкіана * Шевченкіана * Шевченкіана * Шевченкіана * Шевченкіана

разди, яких, на жаль, немало в наших мутнихчасах.

Вважаю, що ціллю єдності – обов’язково цепоставити яко пріоритетом у всіх ваших вихов-них заходах. Дивлюсь і милуюсь, коли спостері-гаю ваших дітей в народному строї. Плекайте цюлюбов до рідного, наслідуйте предківські звичаїта обряди, бо це надає вам справжньої внутрі-шньої красоти і гідності!

Перший місяць весни – це місяць вшануванняШевченка не тільки вами, чи українцями зУкраїни, це духовне свято всіх українців світу.Шевченко – митець комплексний: поет, худож-ник, культурний діяч, глибокий знавець народно-го духу та символіки Святого Письма. Його твор-ча спадщина – це найширші ворота до пізнанняукраїнської культури і не тільки. Входіть впевне-но в них, а Інституція префекта, в моїй особі по-

перше, буде завжди поруч! Дякую за увагу! Запрошено до вітального слова заступника

голови Сучавської Повітової Ради.Віорел Серединчук: – Доброго дня, пані пре-

фект! Доброго дня, пане мер! Пані і панове! Якуродженець Негостини, я вже роки підряд буваютут, на святах Шевченка, з особливою любов’юта гордістю. В почесті представника Повітовоїради мені неодноразово появляється нагодабрати участь у різних культурних подіях. Особли -вого душевного завдоволення надають менікультурні стосунки з Україною, з Чернівецькоюобластю насамперед.

Недавно, в місяці січні, ми покладали квіти допогруддя румунського генія Міхая Емінеску, сьо-годні це робимо біля погруддя українського геніяТараса Шевченка, а представники обох етносівстоять поруч і свідчать про плідний розквітнаших духовних взаємин. Емінеску й Шевченко єнайсоліднішим ліантом в продовженні культур-ного зростання обох народів.

Ми гордимось і тим, що наш буковинець ІванКозмей здійснив переклад значної частини«Кобзаря» на румунську мову, на жаль, його вженемає в живих і робота його залишилась недо-вершеною.

Повторюю і підтверджую думку пані префектпро єднання як внутрі кожної меншини, особливоукраїнської, так і між всіма етнічними складови-

ми нашого повіту. Тільки єднання зробить нассильнішими як у вихованні молодого покоління,так і в визначенні наших духовних цінностей,тільки єднання збереже нашу ідентичність.Дякую за увагу!

Запрошується до вітального слова гість зУкраїни.

Микола Шапка: – Пані і панове! Дарую Вамщирі вітання від Това риства розвитку румунськоїкультури в місті Чернівцях і признаюсьв тому, що мені дуже близькі серцюВаші хвилювання біля погруддя Шев -ченка, бо і ми, румунська меншина вЧернівцях, відчуваємо ті ж самі емоції,коли знаходимось біля погруддяЕмінеску.

Хочу поздоровити Вас з тим, щозберігаєте живу пам’ять великоговашого попередника, геніального укра-

їнського поета Tараса Шев ченка, щовшановуєте Пророка українськогонароду, митця, який поставив підва-лини сучасної української мови йлітератури.

Скажу Вам і те, що кажу і перед українськи-ми авторитетами в Чернівцях: наші країни інаші народи будуть красивішими і багатшимитоді, коли українці Румунії будуть жити кращеза румунів в Румунії, а румуни України будутьжити краще за українців на Україні. З святом

Вас і дякую за увагу! Голова Сучавської організації СУРу Ілля

Савчук: – Пані префект, пане заступнику головиПовітової ради, поважні гості з України, дорогіукраїнці! Свято Шевченка – це надзвичайнаподія, це най яскравіша урочистість, це вінок,сплетений з шани і любові до слова того,кого українці назвали Пра ведним, Батьком іКоб зарем, це свято духовного Благо віщенняукраїнців, Слово Правди історії України якминулої, так і будучої.

Хочу передати Вам вітання голови СУРу,депутата від української меншини вПарламенті Румунії Миколи МирославаПетре цького, який повідомив мене пронеможливість, на жаль, бути присутнім нанашому святі, хоча бажання було щире ісильне. Він зобов’язаний супроводжуватиделегацію з України, яка бере участь у свя-тах Шевченка на Мараморощині. Пан головабажає Вам здоров’я, радості і духовного підне-сення!

Вшанування Шевченка – це нагода українцівпродемонструвати в значній мірі єдність, спів-працю та плідні стосунки з місцевими і повітови-ми авторитетами, а це надає змогу отриматипозитивні результати.

Дякую всім тим, хто відгукнувся на наш закликі висловлюю передбачення. Якщо все буде

гаразд і за Господньою лас-кою, наступного ро ку, окрімвшанування великого Коб -заря, наді ємося поставитинаріжний камінь у побуду-ванні Українського куль -турного центру в Него стині!За підставу маємо залучен-ня місцевої мерії до надан-ня місця для споруди тафінансову підтримку СУРу.Щиро дякую за увагу ізапрошую всіх на концертдо м. Радівців!

*Вокальний колектив «Негостинські голоси»

під професійною диригентською паличкою про-фесора Миколи Крамара заспівав пісню наслова Шевченка, «Думи мої, думи мої...» На фонібожественної мелодики цієї пісні, що випливалапрямо з душі талановитих виконавців, розпоча-лось покладання вінків та квітів до погруддяТараса Шевченка. Живий вінок полонених Прав -

дивим словом Шевченка поклонявся перед тим,хто сторожить і повіки буде сторожити свій рід!

*Остання частина свята Шевченка відбулася в

Радівцях, в залі місцевого Дому культури.Колективи, які склали концерт, присвяченийневмирущій постаті Кобзаря, прибули з буковин -ських місцевостей, де проживають в більшостіукраїнці та з України. Виступали підряд «Него -стинські голоси», диригент Микола Крамар,«Червона калина» (Негостина), диригент – най-старший і визначний негостинський культурнийдіяч Микола Майданюк, «Коломийка» (Серет),

диригент Зірка Янош, «Сеньйори Радівців»,диригент Георгій Даскал, «Буковинська ружа»,диригент Бриндуша Пислар, талановита соліст-ка народної гуцульської пісні Фелічія Облизнюк,а з України представились дует «Вербиченка» тавокальний гурт «Вишиванка», художній керівникАнатолій Балан.

Декламували вірші Шевченка учні НаташаШойман та Олександр Оштепок (Балківці) й учні-ліцеїсти українського відділу Ліцею «Лацку Воде»з м. Серет Чезара Костюк та Наташа Кіріяк.

Кожний колектив, кожний виконавець прагну-ли сягнути довершеності і, на мою думку, їм цевдалося, бо всіх творчо хвилювали велич вшано-ваної постаті, його полум’яне слово Правди іБатьківський заклик до духовного єднання.Своїм прекрасним голосом Фелічія Облизнюквиконала ряд буковинських гуцульських пісень ідопомогла нам збагнути частково велику любовШевченка до української народної пісні.

Заступник голови Сучавської організції СУРуВасиль Паскар нагородив кожний колектив такожного виконавця Почесною грамотою та буке-том квітів, а я, в почесті ведучого, подарував їмнайщиріші похвальні слова!

9Ukraînsykãc VISNÃK

Праведного українського духу – Тараса Шевченка. Негостина – Радівці

(Продовження з 8 стор.)

* Шевченкіана * Шевченкіана * Шевченкіана * Шевченкіана * Шевченкіана * Шевченкіана * Шевченкіана * Шевченкіана

Михайло гафія ТРаЙсТа

дійові особи:

Пан джорж – господар будинкуПан Томас – його брат, теж господар

будинкуКарамфіл – їхній слуга

ЯВа 5

(Пан Том і Карамфіл)

Карамфіл (входячи): Пан мене гойка-ли, кликали?

Пан Том: Ні, Карамфіле, я благавтебе навколішки.

Карамфіл: Якщо панові так вигідно, яне проти того...

Пан Том: Куди тобою носить,Карамфіле?

Карамфіл: А мною ніхто не носить, ясам ще можу, слава Богу!

Пан Том: Ну і куди ти сам спромігдобратись, слава Богу?!

Карамфіл: До Калини. Пан Том: До Калини?!Карамфіл: До Калини, пане.Пан Том: Ха-ха-ха!.. До Калини,

Карамфіле?.. До Калини?..Карамфіл: До Калини, пане, до

Калини... тобто не до Калини, чого б ямав ходити до Калини, пане?

Пан Том: Саме те говорю і я: чого бмав ходити Карамфіл до Калини?

Карамфіл: Так воно і є, пане: чогомені ходити до Калини?

Пан Том: Ну і чого ти ходив до,Калини?

Карамфіл: Ходив повідомити її, щопан Джордж знову лягли з курми.

Пан Том: З ким?Карамфіл: Разом з курми, тобто рано

вечором, тобто завгоді... ми помінялись:пан ляг з курми, а я ляг один раз, тобто

два рази, тобто три, чотири... і завждибуду лягати... вмісто нього з...

Пан Том: З ким, Карамфіле?Карамфіл: Ні з ким пане, мелю дур-

ниці, не звертайте на мене уваги.Пан Том: Ха-ха-ха... знав я, що

Джордж дурний віл, але не знав, що внього аж такі величезні роги... Ха-ха-ха!...

Карамфіл: Якщо панові так вигідно, яне протів того...

Пан Том: Ну, Бог з вами! А теперскажи мені, чи ти не бачив...

Карамфіл: Ні, пане не бачив. Остан -

нім часом я щось дуже плохо бачу. Пан Том: Ти б вислухав мене до

кінця, а опісля відповідав.Карамфіл: А навіщо панові стільки

говорити, коли я не бачив?Пан Том: Що не бачив?Карамфіл: Нічого не бачив, нічогі-

сенько...Пан Том: Карамфіле, я питаю чи ти

не бачив...Карамфіл: Пілюльки?! Не бачив їх

пане.Пан Том: Які пілюльки?Карамфіл: Пілюльки, ви не шукаєте

пілюльки? Пан Том: Карамфіле ти мене плута-

єш з ідіотом, який випадково є моїм бра-том.

Карамфіл: Якщо панові так вигідно, яне протів того...

Пан Том: Карамфіле, ти бачив менеколись, щоб я ковтав пілюльок, якДжордж.

Карамфіл: Та якщо він лікар то щойому ковтати, як не пілюльки?

Пан Том: За твоєю логікою, я маю

пити чорнило, тому що я викладач?Карамфіле, не має ніякого зв’язку міжпрофесією і тим, що п’є людина.

Карамфіл: Ви праві, пане Том! Вашбатько був священиком, але ні разу непив...

Пан Том: Ха-ха-ха...Карамфіл: Свячену воду, а пан Том

п’є.Пан Том: Свячену воду?Карамфіл: Ні, чорнило, тобто пілюль-

ки, намочені в чорнилі.Пан Том: Відколи?Карамфіл: Від цього вечора.Пан Том: Ти звідки знаєш?Карамфіл: Як мені не знати, коли я

сам їх приготовляв, тобто вмочував учорнило.

Пан Том: Він просив тебе робитицього?

Карамфіл: Ні пане, я з власної ініціа-тиви приготовив їх для нього.

Пан Том: З власної ініціативи?Карамфіл: Так, пане, з власної ініціа-

тиви змушений був, бо чорт менепоклав, а, мабуть, і не чорт, а мій ангелхранитель, і випив одну пілюльку відПана Джорджа, вони такі гарненькі були– сині мов чорнило...

Пан Том: Я здогадувався, що Джорджбере Віагру коли лягає з Калиною.

Карамфіл: Так точно, пане!Пан Том: Ти теж здогадувався?Карамфіл: Ні пане, так писало на

коробці: Ві-а-гра.Пан Том: І ти попробував одну

пілюльку. Карамфіл: Спочатку одну, потім іншу,

потім трету і так далі, поки не всмакував-ся.

Пан Том: Кажеш, тобі сподобались?Карамфіл: Мені, як мені, а Калині

дуже сподобались.Пан Том: Ти що, вона теж пила

Віагру?Карамфіл: Ні пане, тільки я.Пан Том: І опісля що трапилось?Карамфіл: З Калиною?Пан Том: Ні, з Джорджом.Карамфіл: Пан Джордж попросив від

мене пілюльку, а в коробці жодноїпілюльки не залишилось. Тоді я взявпілюльки, які принимала ваша покійнабабуся, коли до неї не приходив сон,намочив їх в чорнило і подав пановіДжорджу.

Пан Том: Ну і що?Карамфіл: Сплять вони, мов немов-

ля, аж любо дивитись на них.Пан Том: Карамфіле, Карамфіле...

Хитрий ти мов лис.Карамфіл: Якщо панові так вигідно, я

не протів того...(Далі буде)

ЧУдОТВОРНИйПОРТРЕТ

(Комедія в трьох діях)(Продовження з минулого числа)

10 Ukraînsykãc VISNÃK

* сторінка письменника * сторінка письменника * сторінка письменника *

Життя не стоїть на місці. Старші людипоступово, але невпинно йдуть з життя, на -томість народжуються нові покоління. Всена землі міняється. Особливо це помітно внаш бурхливий вік комп’ютеризації, роботи-зації, інформаційних та інших сучасних тех-нологій. Причому найконсервативнішоюланкою у всі часи була й залишається люди-на, з її звичками та вподобаннями. Загаль -ноєвро пейська, та і світова, тенденція довитіснення друкованих видань електронни-ми дуже потужна. Часи, коли друкованаперіодика була єдиним засобом масовоїінформації та впливу на читацьку аудиторію,назавжди минули. Проте друковане словоне здається і наразі утримує свої позиції побагатьох напрямках. Сучасні засоби масовоїінформації швидко навчилися поєднуватипаперові та магнітні носії з представленняму всесвітній мережі. Але так було не завжди.Тому в багатьох випадках державні архіви таархіви різних об’єднань, установ та організа-цій все ще зберігаються традиційно – в пись-мовій формі. Такі архіви наразі залишають-ся зберігачами матеріалів, а до їх «оциф-ровки» та оприлюднення в штатних праців-ників руки не доходять. Тобто це класичнаситуація «пес на сіні» або «і сам не гам, ітобі не дам». Рахую, що до цієї справи слідшироко залучати науковців, студентів відпо-відних напрямків, краєзнавців, патріотів,небайдужих волонтерів тощо. Необхіднодіяти спільно, тоді буде позитивнийрезультат. В цьому плані надзвичайно кон-структивну роль грають історико-архівні пуб-лікації в багатьох засобах масової інформа-ції. При ємно відзначити, що не залишаютьсяосторонь цього напряму і періодичні видан-ня Союзу Українців Румунії (про спеціальнівидання зараз не йде мова). Зокрема набу-ває популярності рубрика «З архівів»«Українського вісника». Нещодавно я за -сумнівався в цьому, але зараз бачу, щоспрацювала задумка редакції при започат-куванні цієї рубрики – спонукати читачів доспогадів, вивчення родинних архівів, рестав-рації та «розшифровки» старих фото тощо.До речі, вже перша публікація рубрики«Вперед, в забуті сторони» на основі«Репортажу про українські марамороськісела» Д. Квітки за 1934 рік («УВ» №13-16 за2015 рік, стор. 15-17) особисто мене вивелаз пасивного стану. Адже там я знайшов бага-то невідомих мені даних про мого дідуся,його побратимів, рідні місця тощо. Тобтознахідка світлої пам’яті Магдалини Ласло-Куцюк (саме вона виявила в архіві репортажД. Квітки в чернівецькому часописі «Само -стійність») виявилася резонансною длямене та багатьох інших читачів (про це якосьзгодом).

Наведені вище проблеми ще більшехарактерні для родинних архівів. В багатьохродинах серйозно не сприймають «дідусевіпапери» (на превеликий жаль та мій сором,

до таких відношу й себе до недавньогочасу). А дарма. Адже це багатющий, частоунікальний та надцінний матеріал, який гріхзанепастити. Хоча древнє прислів’ястверджує, що «рукописи не горять», аленіхто не гарантує їх від втрати та забуття.Не вихід і залишити все як є. Бо навіть бага-тюще, але не впорядковане зібрання мате-ріалів не є інформацією. Інформація – цевідомості, які сприйняті, зрозумілі, опраць-овані і оцінені її користувачем. Тобто нас очі-кує доволі складний та копіткий процес«оцифровування» цих матеріалів з пара-лельним їх переведенням в необхідний та

зручний формат. А далі – вивчення, до -повнення деякими поясненнями, оприлюд-нення та введення в науковий обіг. Звіснороботи багато, а одній людині або й родиніусе це виконати оперативно дуже складно.Затягує побут і основна робота. Вихід один– кооперуватися, об’єднувати свої зусил-ля, обмінюватися набутими знаннями тадосвідом, спілкуватися та обговорюватипроблеми. В цьому плані дозволю собінавести один надзвичайно яскравий при-клад з особистого досвіду. Пере сланий меніз редакції «Українського вісника» лист доз-волив відновити втрачені контакти з шано-ваною родиною Онищуків з Гура Гумо рулуй.Ця родина може бути яскравим прикладомневтомної та вдумливої праці щодо збере-ження, вивчення та популяризації творівсвого предка – письменника, перекладачата фольклориста Дениса Онищука (зокремав 2008 та 2013 роках завдяки зусиллямнащадків та допомоги зацікавлених в літе-ратурі видавців та науковців в Чернівцяхвийшли його книги «На шляху життя» та«Спомини»). Ці небайдужі та чуйні люди імені допомагають. Адже Денис Онищук тамій дідусь Іван Одовічук в свій час активнолистувалися, а можливо й зустрічалися.Наше листування та пізніше спілкування всоціальних мережах вже дозволили пізнатинові аспекти біографії наших предків на тлітодішніх політичних умов та історії загалом.

Також вдалося зняти ряд проблемнихпитань та доповнити прогалини у відомо-стях про згаданих осіб. Більш того, віднай-дено інформацію щодо тогочасних проблемукраїнців Румунії та деяких інших загально-українських проблем, котрі актуальні йзараз, особливо з початком так званої «гіб-ридної війни» проти України. На нашу спіль-ну з родиною Онищуків думку багато з від-найденого було б цікаво дізнатись читачам«Українського вісника» і допомогло б у дея-кій мірі доповнити те, що вже відомо проІвана Одовічука, Мараморощину, Буковину,життя української громади в Румунії загаломв міжвоєнний та ранній повоєнний періоди зпопередніх надрукованих матеріалів. Якілюстрацію до цього тексту додам світлинукоротенького листа від 13.04.1958. Прицьому і у ньому знаходимо кілька цікавих іне представлених в жодній енциклопедіїфактів, які подаю послідовно: активнийобмін творами між Д. Онищуком та І.Одовічуком, їх обговорення та подання дляпублікації; пошук побратимів та уточнення їх

долі (в даному випадку Галіп Теодот, укра-їнський письменник, політичний і культурнийдіяч, та його прийомний син, юний патріот);листування з Михай́лом Бра щай́ком (укра-їнський політичний діяч Закар паття). Дода -тково зауважу, що наведений лист написаночерез кілька місяців після втрати дружини тана фоні власної важкої недуги. Інші листиподібні за змістом: про особисте коротко, аосновна увага до головного – мова,школа, церква, преса, організації.

До цього, знову ж лише завдяки цьомучасопису, мною налагоджено зв’язок з про-фесором Володимиром Антофійчуком зЧернівців, невтомним трудівником на нивізбереження та вивчення української літера-турної та публіцистичної спадщини загаломта Буковини зокрема. Його активність, чуй-ність, знання, досвід та широке коло друзіввідкрили нові горизонти у моїй пошуково-дослідницькій роботі. Зокрема він відкривмені мого дідуся як поета та перекладача,чому раніше не приділялося уваги взагалі.Я, в свою чергу, теж буду допомагати йомучим зможу. А спільних інтересів у нас виста-чає.

11Ukraînsykãc VISNÃK

Лист від 13.04.1958 (найкоротший з віднайдених) Івана Одовічука з Тячева (тоді УРСР)Денису Онищуку в Сигіт (тоді РНР). Світлина Яреми Онищука.

Ярослав ОдОВІЧУК Спеціально для часопису

«Український вісник»

(Закінчення на 12 cтop.)

ПОСТСКРИПТУМ дО СТаТТІ«БЕРЕжІМ Та ЦІНУйМО СВОю ПРЕСУ

Та дРУКОВаНЕ СлОВО ЗаГалОМ!»

У багатьох наших сучасників існує велика спокуса сконцентрува-тися на фізичному збереженні архівів, а решту перечислених вищезавдань залишити на наступні покоління. Це теж не добре рішення.Адже ризикуємо втратити головне – зв’язок поколінь. Закономірнота невідворотно залишають цей світ старші люди – учасники мину-лих подій та безпосередні носії унікальної інформації. Адже відГоспода Бога маємо прекрасний дар – людську пам'ять. В її закути-нах зберігаємо найцінніше й найсокровенніше, найрадісніше й най-болючіше. Ніякі фізичні носії інформації не можуть навіть близькозрівнятися з унікальними властивостями людської пам'яті – ні покількості, ні по надійності, ні по якості. Тому закликаю своїх сучасни-ків (дітей, онуків та правнуків) – негайно знайдіть час на розмову зістаршими членами родини. Відновіть втрачені контакти. Своєюзацікавленістю спонукайте їх до узагальнень щодо пережитого, під-ведення підсумків тощо. Впевнений, що багато з того матиме сус-пільний інтерес. Допоможіть їм впорядкувати особисті архіви.Почуйте, зрозумійте та збережіть для наступних поколінь їх спогадита роздуми. Особливу увагу зверніть на «розшифровку» і реставра-цію (за потреби) старих світлин та відео. Це надзвичайно важко абой неможливо буде зробити згодом, без участі учасників зафіксова-

них подій. При цьому слід знати, що «справжня історія завжди є вос-кресіння або повернення з небуття, а не суд». При такому підходіобраз не повинно бути. Самі ж стараймося тримати лад вже в своїхматеріалах, забезпечивши систематизоване їх зберігання.

Давайте в рамках існуючої рубрики «З архівів» або в іншій, спе-ціально для цього створеній, не тільки публікувати результати своєїпошуково-дослідницької роботи в архівах, а і ділитися цінним досві-дом самих технологій такої діяльності. Адже і сканування, і розпі-знавання, і «розшифровка», і реставрація (особливо старих світлинта відео), і зберігання на магнітні носії мають багато тонкощів, якихтреба вчитися. Також потебують спеціальних навичок використаннякомп’ютерної техніки для вивчення архівів та «розшифровки»інформації предсталеної у всесвітній мережі. Навіть готові елек-тронні адреси надійних цільових сайтів та форумів є цінним надбан-ням для аматорів та пошуковиків. Зокрема я можу розповісти продеякі з шляхів встановлення місця служби та головних етапів участіконкретної людини в подіях Першої Світової війни (завдяки цьому ядистанційно знайшов всі сім бойових нагород мого дідуся ІванаОдовічука, про які нічогісінько не знав).

Надіюся, що ця моя стаття та наведені надзвичайно яскраві при-клади з особистого досвіду для багатьох стануть вирішальнимпоштовхом до належного збереження, вдумливої систематизації таретельного вивчення родинних, корпоративних та громадських архі-вів. До прикладу, як ще мало ми знаємо навіть про події та життянаших предків під час боїв Першої та Другої Світової війни, Першихта Других визвольних змагань. Наприкінці нагадаю, що попереднійдосвід дає можливість з успіхом пристосуватись до нових реалійжиття й боротись за своє гідне існування в цьому мінливому танепростому світі.

12 Ukraînsykãc VISNÃK

ПОСТСКРИПТУМ дО СТаТТІ«БЕРЕжІМ Та ЦІНУйМО СВОюПРЕСУ Та дРУКОВаНЕ СлОВО

ЗаГалОМ!»(Продовження з 11 стор.)

Ісус Христос із своїми учнями у суботу передСвятом Пасхи були у Віфанії, де Він воскресивЛазаря, а на другий день Господь разом із учня-ми пішов до Єрусалиму на свято Пасхи. Нашляху до Єрусалиму Ісус пророкував «Ось минезабаром прийдемо в Єрусалим і там Я будувідданий і засуджений на смерть, на принижен-ня, побої і розп’яття. Але на третій день Я вос-кресну».

Учні ж очікували, що ось-ось наступитьЦарство Боже на землі, яке очолить їхнійУчитель, і вони самі сядуть на дванадцятьохпрестолах. Вони не могли і не хотіли вірититому, що залишились лічені дні до тих страш-них подій, про які пророкував Ісус.

Коли вони наблизилися до Єлеонської гори,то Ісус сказав двом ученикам : «Підіть у сели-ще, що перед вами, там ви побачите ослицю йосла, відв’яжіть їх і приведіть до Мене. Якщохто-небудь запитає, чому розв’язуєте, скажіть,що вони потрібні Господеві».

Учні зробили так, як повелів їм Господь.Привели ослицю і осла, поставили на них своюодежу, Ісус сів на осла і відправився до міськихворіт. Так було передвозвіщено і пророками:«Не бійся, Єрусалиме! Ось Цар твій гряде дотебе, кроткий, сидячи на осляті».

Страшенно багато людей, що прийшли на

свято Пасхи з різних кінців Юдеї, вийшли назус-тріч Йому, тому що чули про чудо воскресінняЛазаря. Одні стелили свою одежу на дорозі

перед Ним, інші захоплено вітали Його, розма-хуючи пальмовими гілками і вигукували:«Богословен Грядущий во ім’я Господнє! ОсанаСину Давидовому! Осана у вишніх!» (щоозначає: «Прийшло спасіння через Сина Дави -дового, Царя Ізраїльського! Спасіння з не -бес!»). Фарисеї, почувши ці вигуки, обурилися ісказали Ісусові: «Учителю, заборони їм кричатитаке!» Але Ісус відповів, що якщо вони замов-кнуть, то каміння на цій дорозі возопіє й будепрославляти Сина Божого.

Ісус в’їхав у міські ворота і зі скорботоюдивився на це древнє місто. Він знав, що люди,які зараз радісно Його зустрічають, відмовлять-ся і зрадять Його, а це красиве й велике містобуде зруйноване. Спаситель заплакав і пророч-но сказав: «Єрусалиме, о, якби ти хоча б у цей

день зрозумів, що потрібне для твого миру іблагополуччя! Настануть дні, коли вороги ото-чать тебе окопами і стиснуть тебе звідусіль, ізрівняють тебе із землею, і переб’ють дітейтвоїх, і не залишать тут каменя на камені за те,що ти не зрозумів часу відповідання твого і неувірував у Сина Божого!»

Коли Ісус Христос ввійшов до Єрусалиму,все місто прийшло в рух. Усі хотіли бачити Йогояк великого пророка і чудотворця. Господь від-разу ж направився до храму, що у ці передсвят-кові дні нагадував собою гучний східний базар.Уся площа була заповнена жадібними продав-цями, жертовними тваринами, чувся гук тор-гуючих голосів і дзенькіт монет, бекання худо-би. З гнівом і скорботою Ісус знову вигнав звід-ти всіх торговців, сказавши їм: «Храм Божий –це дім молитви, а ви зробили з нього вертепрозбійників.»

Після вигнання торгуючих у храмі насталатиша. Спаситель вчив народ божественнимістинам, а потім зцілив сліпих і кривих. Перво -священики і книжники йшли слідом за Ним іслухали Його повчання.

Треба підкреслити, що наш Спаситель при-був до Єрусалиму у неділю, тиждень перед

Великоднем. Ця неділя в християнській віріправославній називається Вербна, Шуткова,Квітна, а в українців-гуцулів Бечкова Неділя.Скрізь в православних храмах освячують гілкиверби, але це вже інші звичаї, яких потрібнознати, – це інша тема.

Подав юрій ЧИГа

УРОЧИСТИй ВХІдІСУСа ХРИСТа В ЄРУСалИМ

Багато авторів відмічають, що матеріалибуковинської преси періоду національноговідродження (1928-1937 роки) характеризу-ються активною реакцією на будь-які проя-ви колабораціоналізму, відображають осо -бливості пропаганди ідей боротьби за неза-лежність України. Влада відреагувала всвоєму стилі – у 1937 році в Буковині зновубуло запроваджено воєнний стан, відбули-ся два політичні процеси над членами ОУН.Зокрема відбувся суд над відповідальнимредактором часопису «Самостій ність» І.Григоровичем (його засуджено за поширен-ня на сторінках видання «антидержавноїпропаганди» та за «іреденту» на 3 рокитяжкої в’язниці, 50000 леїв штрафу та 5років утрати громадських прав). Крім ньогоза «ворожу пропаґанду й підбурюваннянаселення, що було загрозою для держав-ної безпеки» засуджено на 2 роки в’язниці,20000 леїв штрафу та 5 років утрати гро-мадських прав головного редактора Д.Квітковського. Після цих судових процесіврепресії знову посилилися. До слова, саметоді влада остаточно закриває тижневик«Самостійність», місячник «Самостійнадумка» та всі їх додатки. Націоналісти зму-шені були піти в глибоке підпілля, аби збе-регти свою організаційну структуру й незникнути з політичного обрію краю. Доситьсказати, що чернівецька префектура вима-гала, аби людей, які «навмисне» не роз-мовляли румунською мовою, негайно звіль-няли з роботи і віддавали до військовоготрибуналу. В урядових установах висятьвивіски: українець, якщо скаже україн-ською, буде негайно видалений зі служби…Не можна носити вишиваних сорочок».Часто румунські жандарми переслідували,били, а то й арештовували читачів та попу-ляризаторів «Самостійності». До речі назахист тижневика, його розповсюджувачівта читачів неодноразово ставав мій дідусь,Одовічук Іван Ілліч – і як юрист, і як «бать-ко-засновник», і як політик, і як громадянин.Зокрема цьому присвячена його публікація«Українці на Мараморощині» («Самостій -ність», ч. 16 (53) за 21 квітня 1935 року,стор. 2).

Іван Ілліч Одовічук активно співпрацю-вав з цим виданням. Зокрема дописувавдля нього, передплачував та розповсюджу-вав тижневик та його додатки. За потужнуфінансову, організаційну та інформаційнупідтримку був визнаний «Батьком-основа-телем» тижневика (для прикладу №16 за15 квітня 1934 року, стор. 4). До речі це втой час викликало шалений супротив влад-

них структур Мараморощини та Затиссязагалом. Пізніше в 1938 році, по аналогії зполітичним судилищем у Чернівцях, засфабрикованим звинуваченням дідусь бувув’язнений. За опублікованими у 1960 роціфрагментарними спогадами самого ІванаІлліча, формулювання вироку було наступ-ним: «намагався збудити національну сві-домість українців (рутенів) з Мараморошу».Більше того – під час перевезення з однієїв’язниці до іншої було заплановано підло

його ліквідувати «при втечі». І лише завдя-ки попередженню зі сторони своїх симпати-ків з охорони вдалося зірвати це підступневбивство.

Але 1938 рік для української національ-ної справи на Буковині справді ставфатальним (згубним). Згідно з новою кон-ституцією, яку прийнято 27 лютого 1938року, Румунія перетворювалась на автори-тарну державу. Фактично встановлено дик-татуру військових. Закон «Про захистнаціональної праці» остаточно дискриміну-вав українців. Ліквідовувалися усі легальніполітичні партії та товариства, які пропагу-вали політичні ідеї, що суперечили інтер-есам Румунії. Політичні партії забороненівсі, як і були розпущені українські організа-ції. В усіх школах Буковини, в Бессарабії йМармарощини заборонено навіть вивченнярелігії українською мовою. Православнісвященики не мають права відправляти

похорони або вінчати по-українськи. Єдинаукраїнська газета, що протрималася до 28червня 1940 року (день приходу наБуковину Радянської армії) завдяки своємулояльному ставленню до влади, булащоденна газета «Час» (і то за рахунокзбільшення оголошень та відповідно змен-шення власних матеріалів). Лише через рікбуло дозволено знову вихід часопису«Рада» («незалежної газети українськоїдумки в Румунії»), яка мусила стати напозиції лояльності диктатурі. Створенняпрофашистського тижневика «Християн -ське слово» теж яскраво показує атмосфе-ру, що склалася в країні і в регіоні.

Більш зацікавленому читачу по піднятійтемі порекомендую звернутися до колек-тивної монографії «"Буковина. Її минуле ісучасне», у написанні якої брали участь Т.Бриндзан, Л. Бурачинська, А. Жуковський,Д. Квітковський, В. Кубійович, І. Новосів -ський та інші. До речі там подано окремийрозділ про пресу Буковини 1870-1940 років,в якій А. Жуковський та Д. Квітковськийгрунтовно проаналізували народовецькі танаціонально-патріотичні видання, викорис-тали їх інформативні можливості длявивчення суспільно-політичного життякраю. Взагалі це видання стало етапнимявищем у розвитку буковинознавства.Наразі воно доступне у всесвітній мережі.

Більш ґрунтовний аналіз українськоїнаціональної журналістики Буковини у між-воєнний період читач може знайти у публі-каціях та дослідженнях вітчизняних науков-ців, які на даний час доступні у всесвітніймережі.

Дуже часто історичні твори, присвяченізгаданим подіям мають описовий характер,без достатньої аргументації та нюансів,іноді навіть відверто тенденційно, у аполо-гетичному або патетичному тоні, дужеблизькому до пропагандистського, щозменшує рівень їх професіоналізму, критич-ного аналізу та комплексного розумінняподій. Не позбавлена історіографія згада-них подій і подвійних стандартів, коли,наприклад, проблема Буковини розгляда-ється через призму «історичного права»,надаючи йому перевагу перед правомнародів на автономізацію, водночас події уТрансільванії оцінюються саме через при-зму переваги етнічних прав.

А завершу свої роздуми в стилі Одо -вічука Івана Ілліча, який в останньому абза-ці своїх статей завжди подавав головнуідею в узагальненому вигляді. «…пробу-діться з твердого сну, … і гордо признайтевсюди і перед всіми, що ви діти великого …українського народа. Ступаймо сміло впе-ред, а Бог нам поможе!», – так завершиввін зокрема одну зі своїх резонансних ста-тей «Відозва до Братів з Мараморошу»(«Самостійність», ч. 5 за 28 січня 1934 року,стор. 3). До речі зараз саме це на часі, босвітова політична криза вимагає від кожно-го українця чіткого самоусвідомлення табільш рішучих дій на ниві національногожиття.

13Ukraînsykãc VISNÃK

Іван Одовічук

Бережім та цінуймо свою пресу та друковане слово загалом!

80 РОКІВ ТОМУ БУлИ ЗаКРИТІ За СВОю «УКРаїНСьКІСТь» НайПОПУлЯРНІШІ На

БУКОВИНІ ВИдаННЯ – ТИжНЕВИК«СаМОСТІйНІСТь», МІСЯЧНИК «СаМОСТІйНа

дУМКа» Та ВСІ їХ дОдаТКИ (ІІ)

ЗЗ ааррххііввіівв ** ЗЗ ааррххііввіівв ** ЗЗ ааррххііввіівв ** ЗЗ ааррххііввіівв ** ЗЗ ааррххііввіівв ** ЗЗ ааррххііввіівв **

Ярослав ОдОВІЧУК

(Продовження з попередньoгo нoмepa)

дзьоб папугидзьоб папуги вважають зниклою квіткою, батьків-

щина якої – канарські острови. Запилювали квіткукомахи нектарниці, які давно вимерли.

Міддлеміст червонийТільки уяви собі, міддлеміст червоний — найрідкіс-

ніша квітка на Землі. нині вона росте лише в двох міс-цях планети – у новій Зеландії та великобританії.Має рожеве забарвлення і цвіте лише два тижні в рік.

14 Ukraînsykãc VISNÃK

дитячі сторінки

У періоді 19-23 квітня у місті Клуж-Напокавідбувся Чемпіонат Європи зі спортивної гімна-стики.

Присутні у спортивному полівалентному залімали нагоду почути гімни України та Румунії.

Олімпійський чемпіон ОлЕГ ВЕРНЯЄВ ставчемпіоном Європи 2017 у багатоборстві. Також

виграв золоту медаль по брусах і бронзову поопорному стрибку.

Румунські гімнасти КаТалІНа ПОНОР завою-вала золоту медаль по колоді, а МаРІаН дРа -ГУ лЕСКУ золоту медаль по опорному стрибку ісрібну по вільних вправах.

ВІТаЄМО ВСІХ!

Склав Микола КУРИлюК

У МІСТІ КлУж-НаПОКа, пролунали гімни україни та румунії

РІдкІснІ Та ПРекРаснІ квІТи

1. Летіли гуси, а назустріч один:«добридень, сто гусей! – каже. «нас несто, а щоб було сто, треба ще стіль-ки, та півстільки, та чверть стільки іще ти, то аж тоді буде сто». скількибуло гусей?

2. Яке хлоп'яче ім'я можно однаковочитати з обох боків, вперед і назво-рот?

3. коли людина в кімнаті буває безголови?

4. Що спершу треба зробити, лягаю-чи спати?

5. У млині було вісім мішків, на кож-ному мішку сиділо по дві миші, прий-шов мельник з котом, скільки теперстало ніг?

6. на дереві сиділа зграйка горобців,стрілець вистрилів - один упав.скільки залишилось горобців?

7. в яку бочку не можна налитиводи?

8. серед горба осел, з одногу бокугорба вогонь горить, з другого ліс гус-тий, з третього глибоке озеро. Лісомпіти - осел роги поламає, вогнем - зго-рить, через озеро - не вміє плавати,

утопиться. куди ослові пройти?

9. одного батька і одної матерідитина, а нікому з них не син.

10. коли дурень розумний?

11. Ішло дві матері і дві дочки.Знайшли три яблука і поділились.кожній дісталось по одному. Як таквийшло?

12. Хто найчастіше оглядається?

15Ukraînsykãc VISNÃK

дитячі сторінки

Cтopiнки cклaлa Tepeзa ШeндPoю

Тридцять шість.

Пилип.

Коли виставить голову у вікно.

Сісти.

Один, той, що впав.

У повну.

Дочка.

Як мовчить.

Ішли бабуся, дочка, онука.

Лісом, бо в нього ріг нема.

Злодій.

Дві ноги мельника.

Іван ФРаНКО

ВеликденьЯ

Великдень! А ти нині, хлопче, в шинку?Він

А де ж маю бути? Ще добре, що тутПосидіти ось супокійно дають,А вип’єш що, з хати надвір не женуть.

ЯВеликдень! Від самого досвітку чуть:Воскреснії дзвони гудуть та гудуть!А звичай наш каже старому й маломуВ той день бути дома.

ВінНема в мене дому.

ЯНу… дому нема, збудувати не вспів…Та ні, я не теє сказати хотів,А те, що, діждавшись воскресної днини,В родині пробудь.

ВінЯ не маю родини.

ЯГа, так, твоя правда! Не маєш родини!Чи також не маєш дівчини-дружини?Вона розговорить, вона приголубить –У неї б пробув…

ВінХто бідноту полюбить?

В господаря вчора весь день я робив.Надвечір, що згода, мені заплатив –На свята не просить, скупенько й самому.Іди! А куди? Без родини, без дому…

Ну, звісно, в шинок. Дещо вип’єш, закусиш,Зате й за ночліг вже платити не мусиш!Просидиш так свята, коби до посвят,Та й знов тра нової роботи шукать.

Оксана лУЩЕВСьКа

Великдень Білий тиждень

Тиждень перед Великоднем називаєтьсябілим або чистим. Кожен день цього тижнямає своє призначення.

ПонеділокПонеділок білить хатулюбить, певно, працювати:і кути побілить й стелю,щоб Великдень був веселий!

ВівторокШурхіт. Шум. Рипить в оселі:

чисто-начисто підлогу -шури-шури! – тре завзятонаш вівторок довгоногий.

СередаПишна пані середаі пере, й прасує.До Великодня, ще б пак,хату облаштує!

ЧетверЧистий четвер – чистийвдосвіта піднявся ще до сходу сонцяначисто скупався.

П’ятницяП’ятниця пече паски –господиня вміла:склянки зо три молокадо цеберка влила,трохи борошна, яєць,додала й ванілі,щоби пригощати всіхвранці, у неділю.

СуботаУ суботи, ой, роботи -пише писанки субота,ясні крашанки фарбує,вимальовує-малює.

НеділяВеликдень – дзвонять дзвони звідусіль!Христос Воскрес! То ж славимо усі!Христос Воскрес !Воістину Воскрес!Сміється сонечко в усій його красі!Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

ЛОгІчНІ ЗаДачІ

Любіть Україну, всім серцем своїмі всіма своїми ділами.........................................................Любіть у труді, у коханні, в бою,як пісню, що лине зорею...всім серцем любіть Україну свою – і вічні ми будемо з нею!

(В. Сосюра: Любіть Україну, 1944)

Що таке любов? Якщо взяти за підставувчення Святого Письма, то відповідь не склад-на: Любов – це Божий порядок, що вписуєлюдину у взаємовпливи сотвореного, за умо-вою жити, чинити добро та затримувати гармо-нію його існування.

Що таке любов до рідного народу? Якщонароди – це наслідок Божого рішення помішатиодну мову та один народ від Вавилонської вежіпо всій землі задля пізнання таїн сотвореногосвіту шляхом різномислення, то рідна мова ірідний народ зі своїми культурними надбання-ми – це перший і обов’язковий крок/урок люди-ни до пізнання самого себе. Спартанцю Хілонуприписується розширений варіант дельфійськоїмаксими: Пізнай самого себе і ти пізнаш богів івсесвіт. Логічна послідовність підсказує так:Пізнати рідний народ означає пізнати самогосебе, це означає пізнати Бога, а це означаєпізнати Любов!

Пошановувати особистостей свого народуозначає поступово і глибоко пізнавати їхнюдуховну/матеріальну спадщину, впізнавати в нійсебе або/і творити в ній себе, а це веде кожнулюдину зокрема та її рід в цілому, до високихдуховних чеснот.

Спробував оцей коротенький ідейний екскурсдля того, щоб за посередництвом ліричногомеседжу рядків Володимира Сосюри, покладе-

них епіграфом, створити образ людини, якадарує з особливою шляхетністю свої знання,вміння і творчу енергію вшануванню найвизнач-ніших особистостей української культури, зокре-ма світлотворчої постаті Тараса Шев ченка, асаме, вельмиповажну пані Ярославу Колотило.

Приналежна етногенетично українськомудуховному простору, вихована у відповідномусередовищі, пані Ярослава любить рідне всім

своїм розумом, всією душею і всіма своїмисилами, бо вважає це святим обов’язком кожноїлюдини. Вихована в Божій любові, вона любитьрідне українське не з якогось-то екстремногонаціоналізму, а з глибоко свідомого переконан-ня та мудрого розмислу, що рід/нарід, котромуналежить людина, – це Боже рішення.

Україна і Шевченко – це опора її духовної гід-ності і, певно, тому пані ЯрославаКолотило вже понад 25 роківорганізує в Бухаресті пошануван-ня поета-пророка українськогонароду Тараса Шевченка, а цьогороку, числа 29 березня, в Залі Уні -версітаріїв, їй вдалось створитисправді ювілейне свято невми-

ручого Кобзаря. Бо ро -бить вона це «всімсерцем своїм і всімасвоїми ділами», любитьйого «у труді, у коханні,у бою, як пісню, щолине зо рею...», бо переконана, що«вічні ми будемо» з ним – як звучатьвищеподані рядки.

Хто бере участь в урочистостяхцього заходу, спостерігає постійнедбання пані Ярослави про присутністьнайкращих українських художніхколективів як з Румунії, так і з України,бо вона завжди правильно оцінює

плідні результати такого взаємного духовногоживлення.

Хочу зокрема звернутись і до «плідногорезультату» сімейної лю бові пані ЯрославиКолотило, до суперталановитої її дочки На -талки, яка полонила добірну публіку святаШевченка віртуозним виконанням на скрипці,королевої музичних інструментів, сюїти укра-їнських народних та авторських мелодій. Вонавесь час усміхалась струнам, наче милуваласятим, що вони такі слухняні і так щиро бри -нять/говорять про найприхованіші душевнікуточки української душі, а це потвердили йдовгі-довгі оплески всіх присутніх.

Хліб і рушник, принесені і подарованіукраїнцями Одещини, сприйнято як особливосугестивну алегорію обов’язкової потреби вза-ємного духовного впливу шляхом любові іспільних заходів.

Мені просто пощастило бути запрошеним наце свято разом з талановитими «Негостин -ськими голосами», і за це уклінно дякуєм орга-

нізаторам, бо створили нам чергову нагодузбагатитись душевно і духовно у пізнанні Шев -ченківського слова, покладеного на сторожіукраїнської культури.

Назвати це слово можна лише Любов ботільки любов творить добро, красу і вічність!...

Євсебій ФРаСИНюКФото автора

16 Ukraînsykãc VISNÃK

УКРаїНСьКИй ВІСНИКUKRAINSKYI VISNYK

Шеф-редакторМИХайлО МИХайлюК

Редактор – Тереза ШЕНдРОюТехноредагування і комп'ютерний набір: Тереза ШЕНДРОЮ

Редакція: Раду Попеску № 15, БухарестТелефони: 0212220755; 0212220737; 0212220748; 0212220724Друкарня S.C.SMART ORGANIZATION S.R.L., Бухарест, Румунія

ISSNN 1223-1614Redacþia: Radu Popescu Nr. 15, Sector 1, Bucureºti, România

Застереження* За достовірність фактів, цитат, власних імен та іншихвідомостей відповідають автори підписаних матеріалів. * Редакція може не поділяти точки зору авторів. * Надіслані до редакції матеріали не повертаються. * Редакція залишає за собою право скорочувати і редагуватинадіслані матеріали, не порушуючи їхнього основного змісту.

Подаємо нову адресу по інтернету нашої редакції:

E-mail: ukrainskyi.visnyk@gmail.com

25-ті РОКОВИНИ ПОШаНУВаННЯ ТТаа РРааССаа ШШ ЕЕ ВВЧЧ ЕЕ НН КК аа

В БУХаРЕСТІ аБО ШлЯХ люБОВІ дО РІдНОГО

грає на скрипці Наталка Панчик (Колотило)